Я особисто користувався всіма трьома цими принтерами, тому це порівняння повністю базується на моєму власному досвіді щоденної роботи в майстерні.
Усі технічні характеристики, роздільну здатність екранів, заявлену швидкість та інші цифри на папері ви легко можете знайти й порівняти самостійно. Тут я хочу зосередитися не на цьому.
Я хочу поговорити про те, що справді важливо для мене у реальному виробництві: наскільки зручно користуватися цими принтерами, як вони справляються з великими моделями, скільки деталей можна розмістити за один запуск, наскільки вони прогнозовані та яку якість друку ви реально отримуєте.
Одразу важливе уточнення: Elegoo Jupiter 2 я повернув продавцю менш ніж через місяць після покупки. Мій конкретний екземпляр мав багато проблем практично від самого початку, тому досвіду роботи з ним у мене менше, ніж із двома Anycubic.
Втім, я мав майже місяць на його тестування і багато спілкувався з товаришем, у якого був такий самий принтер. У результаті ми обидва повернули свої Jupiter 2 — але з різних причин.
Тож це не лабораторний тест і не порівняння, переписане з таблиць характеристик. Це просто мій власний досвід використання цих машин у реальному виробництві в нашій майстерні.
Зміст
- 1. Розміри та робоча область
- 2. Якість друку
- 3. Швидкість друку
- 4. Надійність і стабільність
- 5. Зручність використання та обслуговування
- 6. Слайсери, Wi-Fi та камери
- 7. Розумні помічники друку та автоматичний контроль
- 8. Підсумок
1. Розміри та робоча область
Усі три принтери належать до категорії великоформатних смоляних принтерів, але в цьому пункті Anycubic P1 Max для мене — явний фаворит.
M7 Max і Jupiter 2 мають доволі традиційні прямокутні робочі області й за формою досить схожі між собою.
P1 Max має приблизно таку саму максимальну висоту друку, але його головна перевага — значно більша ширина.
- M7 Max / Jupiter 2: приблизно 30 × 16,5 см
- P1 Max: приблизно 28,5 × 21,5 см
Так, P1 Max трохи коротший по одній осі, але ці додаткові сантиметри ширини змінюють дуже багато.
Платформа набагато ближча до квадратної форми, тому на ній значно простіше розміщувати великі частини фігурок, підставки та одразу кілька моделей.
І в реальній роботі різниця відчувається набагато сильніше, ніж може здатися з самих цифр.
Практичний приклад: Геральт
Хороший приклад — наша фігурка Геральта загальною висотою приблизно 28 см, яку ми друкували вже багато разів.
До появи P1 Max для друку одного повного комплекту мені був потрібен один повний запуск на M7 Max або Jupiter 2 плюс ще один запуск на меншому принтері, наприклад Elegoo Saturn 4 Ultra.
На P1 Max увесь комплект поміщається за один запуск — і при цьому ще залишається місце для чотирьох змінних голів.
Для виробництва це величезна різниця: менше запусків, менше підготовки, менше миття і загалом значно вища продуктивність одного принтера.
Геральт — повний комплект фігурки висотою 28 см, розміщений на одній платформі P1 Max.
Практичний приклад: два різні проєкти на одній платформі
Ще один свіжий приклад ще краще показує перевагу робочої області P1 Max.
На одній платформі мені вдалося розмістити деталі 20-сантиметрової діорами Пірамідоголового та Медсестри разом із 25-сантиметровою фігуркою Датча ван дер Лінде.
Це два абсолютно різні проєкти, обидва з доволі великими деталями, підготовлені до одного запуску.
Саме тут майже квадратна робоча область P1 Max стає особливо корисною.
Справа не просто у великому об’ємі друку на папері — саме пропорції платформи дозволяють використовувати цей простір набагато ефективніше.
У виробництві це може означати можливість об’єднати два окремі клієнтські проєкти в один запуск замість використання двох принтерів або двох послідовних запусків.
Для майстерні це дуже суттєва перевага в продуктивності.
Два окремі проєкти на одній платформі: 20-сантиметрова діорама Пірамідоголового та Медсестри і 25-сантиметрова фігурка Датча ван дер Лінде.
2. Якість друку
Напевно, саме тут сухі характеристики на папері для мене мають найменше значення.
Коли я говорю про якість друку, я не маю на увазі лише те, чи здатен принтер відтворити кольчугу, фактуру тканини, орнаменти або інші дуже деталізовані поверхні.
Навіть принтер із нижчою ефективною роздільною здатністю може напрочуд добре відтворювати такі елементи.
Для мене справжня різниця набагато краще помітна на гладких вигнутих поверхнях: щоках, лобі, носі, шиї та інших ділянках, де артефактам шарів просто ніде сховатися.
Саме тут я чітко бачу різницю між цими трьома принтерами.
Anycubic Photon Mono M7 Max
M7 Max абсолютно здатен відтворювати велику кількість дрібних деталей.
Але на гладких поверхнях обличчя я часто бачу характерні контурні сліди шарів.
Особливо добре вони помітні на щоках та інших плавних вигнутих поверхнях. Саме це я маю на увазі, коли кажу, що за чистотою поверхні M7 Max поступається P1 Max і Jupiter 2.
Проблема не в тому, що принтер не може надрукувати дрібні деталі. Просто на гладких поверхнях його обмеження видно набагато краще.
ФОТО — M7 Max: крупний план обличчя, де добре видно контурні лінії.
І для чесності порівняння — протилежний приклад.
На сильно текстурованих деталях M7 Max усе ще здатен видавати чудову деталізацію.
Ця деталь Mask Keeper з Expedition 33 містить велику кількість маленьких облич, орнаментів і дрібного рельєфу, і принтер відтворив усе це дуже добре.
ФОТО — M7 Max: деталізована нога Mask Keeper з Expedition 33.
Тому я б не сказав, що M7 Max бракує деталізації.
Його головна слабкість — саме чистота гладких поверхонь, де структура шарів стає набагато помітнішою.
Anycubic Photon P1 Max
P1 Max у цьому плані помітно сильніший.
Гладкі поверхні облич виглядають значно чистіше, а дуже дрібні деталі волосся, одягу, орнаментів і рис обличчя залишаються чіткими.
Один із найкращих прикладів, які я тестував, — проєкт неймовірно талановитої та досвідченої української 3D-художниці Наталі, яка люб’язно надала мені ці моделі для власного використання.
Для цього тесту я надрукував голови персонажів повністю суцільними.
Кожна голова важить приблизно 70–80 грамів, тобто це не легкі порожнисті тестові деталі.
P1 Max впорався з ними чудово.
ФОТО — P1 Max: голови Яна Птачека та Індро разом.
Різниця особливо добре помітна на обличчях.
Тут є дрібний скульптурний рельєф, пасма волосся та тонка геометрія рис обличчя, але при цьому гладкі ділянки шкіри залишаються значно чистішими, ніж те, що я зазвичай бачу на M7 Max.
ФОТО — P1 Max: крупний план голови Яна Птачека.
Те саме стосується сильно текстурованих деталей.
Дрібні орнаменти на одязі залишаються чіткими та добре читаються.
ФОТО — P1 Max: деталізований елемент одягу з орнаментами.
Кольчуга — ще один хороший приклад.
Окремі ланки залишаються чітко розділеними та добре читаються по всій поверхні.
ФОТО — P1 Max: деталізація кольчуги.
Для мене саме в цьому і полягає важлива різниця: P1 Max здатен відтворювати дуже дрібні текстури й водночас зберігати гладкі поверхні чистими.
Elegoo Jupiter 2
Якщо говорити саме про якість друку, Jupiter 2 мене теж приємно здивував.
Які б проблеми в мене не були з самим принтером, якість друку до них точно не належала.
Голови Еллі та Джоела, які я друкував на Jupiter 2, були порожнистими всередині, але зовнішні поверхні вийшли надзвичайно чистими.
На їхніх обличчях я не бачив тих явних контурних слідів шарів, які регулярно помічаю на M7 Max.
ФОТО — Jupiter 2: голова Еллі.
ФОТО — Jupiter 2: голова Джоела.
Jupiter 2 також дуже добре впорався з дрібною фактурою тканини та невеликими деталями одягу.
Сорочка Джоела — хороший приклад: структура тканини добре читається по всій поверхні разом зі швами, кишенями, ґудзиками та складками.
ФОТО — Jupiter 2: сорочка Джоела та фактура тканини.
Мій висновок щодо якості друку
Тож важлива відмінність тут не просто в тому, чи здатен принтер відтворити маленькі деталі.
M7 Max може надзвичайно добре друкувати дрібний рельєф на сильно текстурованих деталях.
Його недолік стає набагато помітнішим саме на гладких вигнутих поверхнях, де легше побачити контурні сліди шарів.
P1 Max і Jupiter 2 чистіше справляються одночасно і з дрібними текстурами, і з гладкими поверхнями, тому за чистою якістю друку я ставлю їх вище.
Якби мені потрібно було оцінювати ці три принтери виключно за якістю готової поверхні, то за моїм досвідом P1 Max і Jupiter 2 були б явно попереду M7 Max.
3. Швидкість друку
А ось тут ситуація повністю змінюється.
За швидкістю M7 Max для мене — беззаперечний фаворит.
Він доволі швидкий уже з коробки, а після певного налаштування профілю його можна зробити ще швидшим.
Зі спеціальною Fast / High-Speed смолою він може друкувати ще значно швидше, хоча особисто я використовую звичайну смолу.
M7 Max проти P1 Max
Я надрукував деталь висотою приблизно 30 см на обох принтерах із моїми звичайними робочими налаштуваннями.
- M7 Max: 14 годин 45 хвилин
- P1 Max: 16 годин 24 хвилини
P1 Max також витрачає кілька хвилин на підігрів і перемішування смоли перед початком друку.
Але навіть якщо не враховувати цей час підготовки, M7 Max усе одно швидший.
І ще раз: цей результат отриманий на звичайній смолі, а не на швидкісній.
Зі спеціальною Fast / High-Speed смолою M7 Max може друкувати в рази швидше.
Різниця приблизно в півтори години може здаватися не дуже великою на одному запуску, але в майстерні, де принтери працюють постійно, а один проєкт може вимагати десятків запусків, ці години дуже швидко накопичуються.
Jupiter 2
З Jupiter 2 у цьому плані все було досить дивно.
На стандартних заводських налаштуваннях друк висотою близько 30 см займав приблизно 38–40 годин.
Чесно кажучи, я не розумію, чому заводський профіль був налаштований саме так.
Після власного коригування налаштувань мені вдалося скоротити такий самий друк приблизно до 17 годин.
Це вже наближало його до P1 Max.
Але на таких швидших налаштуваннях у мене досить часто починали з’являтися помітні горизонтальні смуги на деталях.
Я не можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що це фундаментальна проблема конструкції Jupiter 2, оскільки мій конкретний екземпляр і без того мав багато інших проблем.
Якщо оцінювати тільки швидкість, мій рейтинг такий:
M7 Max → P1 Max → Jupiter 2.
4. Надійність і стабільність
Для мене це один із найважливіших пунктів у всьому порівнянні.
Принтер може бути швидким, великим і технічно вражаючим, але для роботи в майстерні мені потрібно знати, що станеться після натискання кнопки Print.
Прогнозованість надзвичайно важлива, коли один великий друк може тривати 15–20 годин і використовувати значну кількість смоли.
Elegoo Jupiter 2
Я мав майже місяць на тестування Jupiter 2 і також багато спілкувався з товаришем, у якого був такий самий принтер.
У результаті ми обидва повернули свої принтери.
І найцікавіше — проблеми в нас були різні.
У нього були одні несправності, а в мого принтера — зовсім інші.
Саме тому мені важко списати весь цей досвід просто на один невдалий екземпляр.
Більшу частину часу з Jupiter 2 я витрачав на вирівнювання платформи, пошук причин невдалих друків і спілкування з технічною підтримкою.
Автоматичне вирівнювання на моєму екземплярі нормально не працювало, а успішні друки були недостатньо стабільними.
Найприкріше те, що коли Jupiter 2 усе-таки працював правильно, якість друку була справді чудовою.
Саме тому я досі вважаю, що потенціал у цієї машини дуже великий.
Але під час мого використання принтер відчувався як продукт, який просто ще не довели до кінця.
Два приклади невдалих друків на моєму Elegoo Jupiter 2. На жаль, це лише два приклади з багатьох фейлів, які я отримав за час використання цього принтера.
Anycubic Photon Mono M7 Max
M7 Max я використовую вже приблизно рік.
Мій досвід із ним майже протилежний Jupiter 2.
З більшістю звичайних смол це надзвичайно надійна робоча машина.
Стандартна смола, ABS-like, Touch, прозора та біла смола працюють у мене без серйозних проблем.
Але є одна дивна довготривала проблема з високодеталізованими смолами з позначками HD / 8K / 12K / 14K.
Із тією 14K-смолою, якою я користуюся, принтер поводиться абсолютно непередбачувано.
Він може п’ять разів поспіль надрукувати все ідеально, а потім раптом на наступному запуску починаються відриви деталей від платформи.
Я міняв платформу.
Я міняв ванночку.
Пробував різні налаштування.
Спілкувався з багатьма людьми, які працюють зі смоляними принтерами.
Але ніхто так і не зміг чітко пояснити, чому це відбувається.
Важливий момент: проблема, схоже, пов’язана саме з певними високодеталізованими смолами.
З іншими матеріалами M7 Max працює стабільно й надійно.
Якщо відкинути мою власну впертість і постійні спроби змусити його ідеально працювати саме з цією смолою, це справді дуже хороша виробнича машина.
Два приклади однієї й тієї самої повторюваної проблеми на моєму M7 Max: деталі відриваються майже в одній і тій самій зоні платформи. Іноді проблемна область менша, іноді більша, але це трапляється в мене виключно з текстурною або високодеталізованою смолою.
Anycubic Photon P1 Max
P1 Max виявився для мене найбільш прогнозованим принтером із цієї трійки.
І для виробничої роботи це, можливо, його найбільша перевага після робочої області.
Від запуску до запуску він поводиться дуже стабільно.
Підтримки знімаються прогнозовано, деталі нормально відділяються від платформи, і принтер не змушує мене постійно змінювати налаштування або шукати причину чергової проблеми.
За весь час використання P1 Max у мене не було жодного випадку, коли модель відірвалася від платформи на початкових шарах.
Я експериментував зі збільшенням швидкості й довів її майже до рівня M7 Max.
Принтер справлявся, але я почав бачити невелике погіршення якості: більше помітних ліній і деформації тонких елементів на кшталт волосся, ремінців та подібних деталей, якщо не додавати додаткові підтримки.
Тому я повернувся до стандартних налаштувань.
Так він трохи повільніший, але результат чистий, стабільний і, найголовніше, дуже прогнозований.
P1 Max — одна цільна прозора деталь приблизно 37 см заввишки та 20 см завширшки. Саме на таких прикладах стає зрозуміло, наскільки складно конкурувати з розміром і формою його платформи.
P1 Max — велика стіна висотою близько 30 см і вагою майже 1 кг, надрукована однією деталлю.
Рівень шуму
Ще одна практична відмінність між цими трьома принтерами — шум.
M7 Max безумовно найгучніший із трьох.
Під час роботи він постійно й доволі сильно гуде. Якщо принтер стоїть в окремому приміщенні майстерні, це може бути не дуже важливо, але якщо ви багато годин працюєте поруч із ним — його точно чутно.
Jupiter 2 теж не можна назвати тихим, але за моїм досвідом він усе ж помітно тихіший за M7 Max.
P1 Max за поведінкою більше нагадує холодильник.
Коли вмикається його компресор або активна система підтримання температури, рівень шуму стає приблизно таким самим, як у Jupiter 2. Але коли система вимикається, принтер стає дуже тихим і фактично чути лише рух платформи.
Тож за рівнем шуму, від найтихішого до найгучнішого, мій рейтинг такий:
P1 Max → Jupiter 2 → M7 Max.
5. Зручність використання та обслуговування
Elegoo Jupiter 2
Візуально Jupiter 2, мабуть, найбільш футуристичний принтер із цієї трійки.
Його дверцята, що відкриваються в сторони, виглядають дуже ефектно, але через таку конструкцію принтеру потрібно більше вільного місця з обох боків.
Знімання платформи, ванночки та очищення принтера в іншому доволі стандартні й не викликають особливих складнощів.
Ванночка та автоматичний долив смоли
Одне з досить дивних конструктивних рішень — розмір ванночки.
Попри дуже велику робочу область, вона вміщує лише приблизно 700 мл смоли.
Для порівняння, навіть значно менший Elegoo Saturn 4 Ultra має ванночку об’ємом понад один літр.
Для великих і довгих друків 700 мл може просто не вистачити.
Саме тому система автоматичного доливу смоли у Jupiter 2 — фактично не просто додаткова функція, а майже необхідність.
На жаль, перший блок автодоливу, який мені дістався, був бракований, і смола витекла на весь стіл навколо принтера.
Це могло закінчитися набагато гірше, адже роз’єми живлення й електроніка розташовані ззаду принтера, а штатний тримач пляшки знаходиться прямо над цією зоною.
Перед першим запуском я вирішив поставити пляшку зі смолою окремо на столі позаду принтера, а не використовувати штатний тримач.
Схоже, саме це рішення врятувало принтер від значно серйознішої аварії.
Пізніше я також знаходив повідомлення інших користувачів про схожі проблеми.
При цьому варто віддати належне підтримці Elegoo — вона була чудовою.
Після мого звернення вони одразу запропонували безкоштовно надіслати новий блок автодоливу.
Якби це була єдина проблема мого Jupiter 2, її було б дуже легко вирішити.
Заміна плівки
Одна річ, яку Elegoo зробили добре, — це заміна плівки.
Плівка продається вже встановленою у пластикову рамку, тому не потрібно вручну її натягувати та возитися з великою кількістю гвинтів.
В Україні комплект із трьох запасних плівок коштує приблизно 5 000 грн (близько $110).
Принтер рекомендує замінювати плівку приблизно після 50 000 шарів.
Я повернув свій принтер приблизно на 49 000 шарах, тому особисто замінити плівку так і не встиг.
Elegoo Jupiter 2 — загальний вигляд принтера з відкритими бічними дверцятами, платформою та ванночкою.
Anycubic Photon Mono M7 Max
M7 Max у цьому плані максимально традиційний.
Кришка піднімається догори, тому потрібен певний запас місця над принтером і трохи позаду нього.
Платформа знімається за допомогою гвинтів, ванночка також фіксується звичайним способом.
Нічого принципово поганого в цьому немає.
Це прості й перевірені рішення, які взагалі не турбують — поки не спробуєш щось зручніше.
Заміна плівки тут повністю ручна.
Потрібно відкрутити велику кількість шестигранних гвинтів, замінити плівку й зібрати все назад.
У мене така процедура займає приблизно 30 хвилин.
Комплект із п’яти запасних плівок коштує в Україні близько 3 800 грн (приблизно $85).
Принтер також рекомендує заміну приблизно після 50 000 шарів.
Anycubic M7 Max — у процесі друку великої деталі висотою 30 см. Це один із найшвидших принтерів у цьому порівнянні, коли мова йде про великі друки.
Anycubic Photon P1 Max
Саме тут Anycubic зробили великий крок уперед у плані щоденної зручності.
І платформа, і ванночка знімаються без необхідності щось відкручувати.
Обидва елементи фіксуються швидкознімними механізмами.
Коли користуєшся принтером щодня, це стає дуже зручно.
Одне попередження: платформа P1 Max дуже важка.
Коли на ній великий друк із підтримками та смолою, працювати з нею фізично не так легко.
Кришка відкривається догори, і Anycubic нарешті зробили нормальну окрему ручку.
Звучить як дрібниця, але тепер не потрібно щоразу хапатися руками за саму прозору кришку й залишати на ній сліди смоли.
Є одна річ, яка мені не подобається: верхня частина платформи абсолютно рівна.
Після друку на ній збирається смола, яка сама практично нікуди не стікає.
Зазвичай я пластиковим шпателем зганяю зайву смолу назад у ванночку, а потім встановлюю платформу в положення для стікання.
Тут є важливий нюанс: у цьому положенні платформа знаходиться під кутом над ванночкою.
Якщо на ній є дуже довгі деталі, вони можуть торкнутися плівки.
На перших друках у мене був випадок, коли меч персонажа опинився небезпечно близько до того, щоб проколоти плівку, тому на це варто звертати увагу.
Зливати майже повну ванночку теж не надто зручно.
Але сама ванночка величезна, тому ідеального рішення тут просто немає. Ванночка P1 Max вміщує приблизно 1,9 літра смоли, що є дуже великим об'ємом у порівнянні з іншими принтерами в цьому огляді. Для великоформатного виробництва це серйозна перевага, оскільки тривалі друки та великі деталі можуть витрачати значну кількість смоли без необхідності постійного доливання.
Ресурс плівки P1 Max
На момент написання статті я вже надрукував приблизно 80 000 шарів на оригінальній плівці, і принтер досі не просить її замінити.
Запасні плівки я заздалегідь замовив безпосередньо в Anycubic.
Комплект із п’яти обійшовся мені приблизно у 2 900 грн (близько $64).
Ще один комплект я замовив на AliExpress приблизно за 3 500 грн (близько $77) уже з доставкою — з ними також усе чудово.
Залежно від місця покупки, комплект із п’яти штук може коштувати приблизно 5 000–5 500 грн (близько $110–120).
Як і у Jupiter 2, плівка P1 Max продається вже встановленою у пластикову рамку, тому її заміна має бути значно швидшою, ніж на M7 Max.
За моїми власними спостереженнями, nFEP-плівка у P1 Max живе приблизно вдвічі довше, ніж ACF-плівка у двох інших принтерах.
Це лише моє особисте спостереження, а не гарантований ресурс для кожного користувача.
Anycubic P1 Max — тут добре видно велику ванночку для смоли та простору робочу область.
P1 Max — через абсолютно рівну верхню частину платформи зайва смола сама не стікає. Я зазвичай вручну зганяю її назад у ванночку пластиковим шпателем.
P1 Max — платформа в положенні для стікання. Це працює добре, але довгі деталі можуть підійти небезпечно близько до плівки, тому тут потрібно бути уважним.
6. Слайсери, Wi-Fi та камери
Elegoo Jupiter 2
Це, мабуть, моя найбільша претензія до програмної частини.
Зазвичай я користуюся Chitubox.
Під час мого використання Jupiter 2 повноцінної підтримки Chitubox усе ще не було, хоча Elegoo ще з червня обіцяли додати інтеграцію.
Фактично принтер змушував мене користуватися фірмовим слайсером Elegoo.
На мою думку, цей слайсер був сирим, повільним і значно менш функціональним, ніж Chitubox.
У результаті мій робочий процес виглядав так:
Chitubox → підтримки та позиціонування → експорт STL → Elegoo Slicer → нарізка файлу для принтера.
Використовувати дві програми лише для того, щоб підготувати один друк, — не те, чого я очікую від принтера такого класу.
Wi-Fi у Jupiter 2
Формально Wi-Fi на моєму екземплярі працював — поки я не починав ним користуватися.
Коли я передавав файл на принтер через Wi-Fi, Jupiter 2 міг зависнути вже безпосередньо під час друку.
І це було не просто зависання інтерфейсу.
Після такого збою принтер переставав нормально працювати, поки я не робив повне скидання до заводських налаштувань і відкат прошивки.
Це повторювалося кілька разів, тому врешті-решт я просто перестав користуватися Wi-Fi.
Anycubic Photon Mono M7 Max
Тут розповідати особливо багато нічого, оскільки M7 Max давно присутній на ринку і програмна екосистема вже нормально відпрацьована.
Він працює зі звичайними сторонніми слайсерами, включно з Chitubox.
Wi-Fi працює як належить.
Через фірмовий слайсер Anycubic можна передавати файли бездротовим способом, хоча особисто я все одно готую все в Chitubox і переношу файли на принтер через USB-флешку.
Вбудованої камери немає.
Мобільний застосунок Anycubic працює добре.
Через нього можна стежити за прогресом друку, змінювати доступні налаштування, поставити друк на паузу або повністю його зупинити.
Anycubic Photon P1 Max
Програмна частина тут загалом дуже схожа на M7 Max, але P1 Max додатково має вбудовану камеру.
Через мобільний застосунок можна відкрити камеру, увімкнути внутрішнє підсвічування та дистанційно стежити за друком.
Кут огляду камери доволі вузький.
Якщо прямо перед нею друкується велика деталь, вона може перекрити майже всю іншу робочу область.
Але особисто мені камера все одно корисна з однієї конкретної причини.
У мене є звичка перевіряти перші шари майже кожного друку.
Кришка P1 Max настільки темна, що навіть із увімкненим внутрішнім підсвічуванням ззовні важко побачити, що відбувається всередині.
Камера вирішує цю проблему.
При цьому за весь час використання P1 Max у мене не було жодного випадку, коли модель відірвалася від платформи на початкових шарах.
Тож ці постійні перевірки — швидше моя власна звичка після довгого часу роботи зі смоляними принтерами, ніж реальна необхідність саме з P1 Max.
Мобільний застосунок Anycubic із трансляцією камери P1 Max — дистанційно доступні прогрес друку, залишок часу, пауза/зупинка та Smart Check.
7. Розумні помічники друку та автоматичний контроль
Сучасні смоляні принтери рекламують дедалі більше інтелектуальних функцій: автоматичне вирівнювання, контроль смоли, виявлення невдалого друку, сторонніх частинок у ванночці, автоматичне регулювання сили відриву тощо.
Для мене важливо не те, чи є ці функції в таблиці характеристик.
Головне питання: чи працюють вони, коли щось реально йде не так?
Elegoo Jupiter 2
Я вже не пам’ятаю повний список усіх автоматичних функцій Jupiter 2, але в моєму випадку це й не мало великого значення.
Навіть базові речі на кшталт автоматичного вирівнювання на моєму екземплярі нормально не працювали.
Тому оцінювати додаткові «розумні» функції принтера на основі мого досвіду було б не дуже коректно.
Anycubic Photon Mono M7 Max
M7 Max заявляє AI-моніторинг друку, виявлення помилок, перевірку смоли та інтелектуальне регулювання сили й швидкості відриву.
За моїм досвідом, єдина функція з цього списку, роботу якої я реально помічаю стабільно, — це інтелектуальне регулювання сили відриву.
Через описану вище проблему з високодеталізованою смолою у мене було багато невдалих друків на M7 Max.
Відривів деталей було достатньо.
Але жодного разу принтер не зупинив друк і не повідомив мене про те, що щось пішло не так.
Він просто продовжував друкувати до самого кінця.
Так само я жодного разу не бачив, щоб він надійно виявляв маленькі уламки підтримок або інше сміття на дні ванночки.
Принтер показує орієнтовну кількість смоли, необхідну для конкретного друку, але ці дані надходять зі слайсера.
За моїм досвідом, ця оцінка майже завжди занижена.
M7 Max має систему автоматичного доливання смоли, і у більшості користувачів вона, наскільки я знаю, працює нормально. Однак не всі нею користуються або вважають її зручною, тому цей момент насамперед стосується друку без автоматичного доливання.
Якщо ви не використовуєте систему автодоливу, під час тривалих друків фактичний рівень смоли все одно потрібно контролювати самостійно.
Цілком реальна ситуація, коли більша частина великої деталі вже надрукована, а потім раптом виявляється, що смоли недостатньо для завершення друку.
Anycubic Photon P1 Max
P1 Max має всі ці функції контролю плюс додаткові можливості роботи зі смолою.
Він може перемішувати смолу перед друком і підігрівати її не лише перед запуском, а й безпосередньо під час друку та навіть під час простою принтера.
Але найважливіше — я вже бачив роботу його систем безпеки в реальній ситуації.
Одного разу P1 Max просто не дозволив мені запустити друк, оскільки виявив сторонню частинку у ванночці.
Я перевірив ванночку пластиковим шпателем, перемішав смолу і уважно намагався щось знайти.
Нічого не було видно.
Я вже майже вирішив, що це помилкове спрацювання датчика.
Але все ж вирішив довіритися принтеру й повністю злити смолу з ванночки.
Під час зливання я знайшов крихітний уламок підтримки розміром приблизно один міліметр.
Саме його й виявив принтер.
Для смоляного друку це справді корисна функція безпеки.
Навіть маленький затверділий уламок між платформою та плівкою потенційно може пошкодити плівку або створити значно серйознішу проблему під час наступного запуску.
Зберігання смоли у ванночці
Ще одна цікава особливість P1 Max, яку я помітив у щоденній роботі, — те, як поводиться смола, якщо залишити її всередині принтера.
Я можу залишити смолу у ванночці на два-три дні, і візуально вона майже не розшаровується.
На інших моїх принтерах уже приблизно через добу пігмент починає помітно осідати, а сама смола змінює колір і розділяється на шари.
Зазвичай у такій ситуації я зливаю її назад у пляшку та добре перемішую перед наступним друком.
З P1 Max ця проблема відчувається значно менше.
Я припускаю, що свою роль відіграє щільно закрита конструкція, а перед наступним запуском принтер ще й сам перемішує смолу.
8. Підсумок
Elegoo Jupiter 2 — великий потенціал, але поки що надто сира машина
Після майже місяця з Jupiter 2 мій висновок такий: це ще дуже сира машина, але з реальним потенціалом на майбутнє.
Коли він працює — якість друку справді чудова.
Головне питання в тому, чи зможе Elegoo повністю розкрити цей потенціал, особливо поки нормальна підтримка найпопулярніших слайсерів усе ще залишається проблемою.
На момент написання статті офіційна європейська ціна Elegoo Jupiter 2 становить приблизно €900 (близько 46 000 грн).
За таку ціну, якщо вам дістанеться безпроблемний екземпляр і вас влаштовує робота у фірмовому слайсері Elegoo, це потенційно може бути дуже хорошою покупкою.
Але саме тут і знаходиться головна проблема:
Коли він друкує — він друкує чудово. Проблема в тому, що друкує він далеко не завжди.
Для мене покупка такого принтера сьогодні все одно означала б прийняття доволі суттєвого ризику.
Anycubic Photon Mono M7 Max — робоча конячка
Якщо відкинути мої вперті спроби використовувати один конкретний тип високодеталізованої смоли, M7 Max — справді чудова виробнича машина.
Він здатен надрукувати величезний об’єкт висотою приблизно 30 см приблизно за 15 годин.
І ще раз: це на звичайній смолі, а не на швидкісній.
Зі спеціальною Fast / High-Speed смолою він може друкувати в рази швидше.
На момент написання статті офіційна європейська ціна Anycubic Photon Mono M7 Max становить приблизно €749 (близько 38 500 грн).
За ці гроші мені складно назвати інший принтер із таким самим поєднанням розміру, швидкості та продуктивності.
Особливо добре він підходить для великих деталей, підставок та елементів оточення, де максимальна чистота поверхні не є головним пріоритетом.
Для мене це справжня робоча конячка.
Anycubic Photon P1 Max — мій явний фаворит
P1 Max — найдорожчий принтер у цьому порівнянні, хоча різниця з Jupiter 2 насправді зовсім невелика.
На момент написання статті офіційна європейська ціна Anycubic Photon P1 Max становить приблизно €959 (близько 49 000 грн).
Тобто між офіційними європейськими цінами P1 Max і Jupiter 2 різниця становить усього близько €59.
Для мене це робить вибір між цими двома машинами значно простішим.
Як для власника майстерні, P1 Max для мене просто знаходиться на іншому рівні.
Усі його невеликі недоліки я вже описав вище, і жоден із них не є для мене справді критичним.
Його найбільша перевага — робоча область.
Майже квадратна форма платформи неймовірно зручна.
Мені вдалося друкувати цільні деталі приблизно 37 см заввишки та 20 см завширшки, а також великі секції стін висотою близько 30 см і вагою майже 1 кг.
Для смоляного принтера це, на мою думку, надзвичайно серйозні результати в реальній роботі.
І важливо, що це не теоретичні цифри робочого об’єму з таблиці характеристик.
Це деталі, які я реально друкую у своїй щоденній роботі в майстерні.
Деталі легко знімаються з платформи.
Підтримки знімаються м’яко та прогнозовано.
Друк стабільний і повторюваний.
І найголовніше — сама машина дуже прогнозована.
Я експериментував зі збільшенням швидкості, поки P1 Max не почав друкувати майже так само швидко, як M7 Max.
Принтер справлявся, але я почав бачити невелике погіршення якості: більше помітних горизонтальних смуг і деформацію тонких елементів на кшталт волосся, ремінців та подібних деталей, якщо не додавати додаткові підтримки.
Тому я повернувся до стандартних налаштувань.
Так він трохи повільніший, зате все виходить чисто, стабільно та прогнозовано.
То який принтер я б обрав?
M7 Max — чудова робоча машина за свої гроші.
За приблизно €749 (близько 38 500 грн) він пропонує величезний робочий об’єм і чудову швидкість.
Особливо добре він підходить для великих деталей, підставок та об’єктів, де максимальна чистота гладкої поверхні не є критичною.
Jupiter 2 має великий потенціал, але сьогодні я все ще вважаю його занадто ризикованою покупкою.
За приблизно €900 (близько 46 000 грн) він міг би бути чудовою машиною, якщо вам дістанеться хороший екземпляр і ви готові працювати з програмним забезпеченням Elegoo.
Особисто я вдруге на такий ризик не пішов би.
P1 Max — явний переможець цього порівняння для мене.
За приблизно €959 (близько 49 000 грн) він коштує лише приблизно на €59 дорожче за Jupiter 2 за офіційними європейськими цінами.
Його платформа не має реального аналога серед цих трьох машин.
Він дає чистіші поверхні, ніж M7 Max, підтримує нормальні сторонні слайсери, має справді корисні функції автоматичного контролю й показав себе надзвичайно прогнозованим у виробництві.
Для домашнього користувача така ціна все ще може бути складною для виправдання.
Але для майстерні я вважаю P1 Max майже must-have.
У моєму робочому процесі два P1 Max можуть замінити приблизно п’ять-шість принтерів середнього формату на кшталт Saturn Ultra, особливо коли мова йде про великі фігурки та діорами.
Якість друку залишається порівнянною з якісними принтерами меншого формату, а перевага в продуктивності — величезна.
Тому для мене Anycubic Photon P1 Max — очевидний переможець і на сьогодні справжній флагман у своєму класі за розміром.
Сподіваюся, моя перша в житті стаття допоможе комусь обрати правильний принтер.
Усе написане тут повністю базується на моєму власному досвіді роботи з цими машинами в нашій майстерні.
Жоден із виробників не платив мені за цей огляд.
На жаль 😂
0 коментарів